Також перегляньте:

Право медичних працівників на страйк – правова регламентація

Відповідно до ст.44 Конституції України (далі – КУ ), ті, хто працює, мають...

Медсестри США протестують

  Тисячі медсестер почали дводенний страйк в декількох штатах США, вимагаючи більш досконалого...

Семінар «Внутрішні нормативні документи медичного закладу»

20 червня 2014 р. відбудеться семінар  «Внутрішні нормативні документи медичного закладу» Спікер семінару: Олена...

Медичні працівники найбільшої лікарні Ліберії 1 вересня почали страйк

Мешканці Ліберії найбільше постраждали від епідемії смертоносної Еболи, вірусу геморагічної лихоманки, яка...

Експертний стіл “Реформа медичної освіти”

Міністерство охорони здоров'я України Асоціація правників України Громадська ініціатива «Право на здоров'я» Асоціація стоматологів України   Експертний...

Правове регулювання захисту персональних даних пацієнтів

В Україні повага до інформації про особу та захист таких даних гарантуються...

Допустимість страйків в системі охорони здоров’я

20.04.2015
Zoryana Chernenko

Волошко Яна

Права на свободу мирних зібрань та асоціацій відносяться до найбільш важливих прав людини. Фактично ці права захищають здатність людей збиратися та співпрацювати для спільного добробуту. Вони є рушійною силою для реалізації багатьох інших цивільних, культурних, економічних, політичних та соціальних прав, що дозволяють людям виражати свої політичні погляди, залучатися до творчих пошуків, релігійних спостережень, створювати та приєднуватися до профспілок, обирати лідерів для представлення своїх інтересів та роботи їх підзвітними.

Право на свободу мирних зібрань є правом збиратися публічно або приватно та колективно висловлювати, сприяти, прагнути та захищати спільні інтереси. Це право включає право брати участь в мирних зборах, засіданнях, протестах, страйках, сидячих страйках, демонстраціях та інших тимчасових зборах з специфічною метою. Держави не тільки мають обов’язок захищати мирні зібрання, а й повинні також вживати заходи задля сприяння ним. Збори можуть бути предметом певних обмежень, але такі заходи повинні бути передбачені законом та «бути необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки, публічного порядку, охорони здоров’я або моралі або захисту прав та свобод інших». Будь-які обмеження повинні відповідати чітким критеріям необхідності та пропорційності[1].

Страйк включається до поняття права на свободу мирних зібрань. Конституція України в ст.44 передбачає право на страйк для всіх, хто працює для захисту своїх економічних та соціальних інтересів. Та наголошується, що: участь у страйку має бути добровільною; порядок здійснення права на страйк встановлюється законом з урахуванням необхідності забезпечення національної безпеки, охорони здоров’я, прав і свобод інших людей[2]. Також право на страйк закріплене міжнародними нормативними актами. Ратифікувавши Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права, Україна взяла на себе зобов’язання забезпечити право на страйк при умові його здійснення відповідно до національних законів (ст.8 МПЕСКП). Консультації і співпраця згідно зі ст. 8 (ч. 1) МПЕСКП не є заміною права на страйк.

У ст.17 закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів(конфліктів)» наводиться таке легальне визначення. Страйк –   це  тимчасове  колективне  добровільне  припинення  роботи працівниками (невихід на роботу, невиконання своїх трудових  обов’язків)   підприємства,  установи,  організації  (структурного підрозділу)  з  метою  вирішення  колективного   трудового   спору (конфлікту). У цьому ж законі зазначається, що це є крайній засіб вирішення колективного трудового спору у зв’язку з відмовою роботодавця або уповноваженої ним особи,    організації    роботодавців,   об’єднання   організацій роботодавців   задовольнити   вимоги   найманих   працівників  або уповноваженого  ними  органу, профспілки, об’єднання профспілок чи уповноваженого нею органу[3]. Тобто на відміну від примирних процедур, страйк – це ультимативна дія працівників, тиск на власника власника або уповноважений ним орган шляхом припинення роботи з тим, щоб добитися виконання своїх вимог, неврегульованих у примирних процедурах.

Повертаючись до закону «Про порідок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», страйк може   бути  розпочато,  якщо  примирні  процедури  не привели  до вирішення колективного трудового спору (конфлікту) або роботодавець або уповноважена ним особа, організація роботодавців, об’єднання   організацій  роботодавців  ухиляється  від  примирних процедур  або  не  виконує  угоди,  досягнутої  в  ході  вирішення колективного трудового спору.

Законодавство передбачає визнання страйків незаконним у разі оголошення з вимогами  про  зміну  конституційного  ладу, державних  кордонів  та   адміністративно-територіального устрою України, а також з вимогами, що порушують права людини; оголошені без додержання найманими працівниками, профспілками чи уповноваженими ними органами вимог законодавства; оголошені чи проведені під час здійснення примирних процедур. Заява роботодавця або уповноваженої ним особи, організації роботодавців,  об’єднання  організацій  роботодавців  про визнання страйку незаконним розглядається у судовому порядку. Справа щодо  цієї  заяви  повинна  бути   розглянута   судом, включаючи строки підготовки справи до судового розгляду, не пізніш як 7 денний строк. Рішення суду про визнання страйку незаконним зобов’язує учасників страйку прийняти рішення про припинення або відміну оголошення страйку, а працівників розпочати роботу не пізніше наступної доби після дня вручення копії рішення суду органові (особі), що очолює страйк.

Ст.24 закону «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів) забороняється проведення страйку за умов, якщо припинення працівниками роботи створює загрозу життю і здоров’ю людей, довкіллю або перешкоджає запобіганню стихійному лиху, аваріям, катастрофам, епідеміям та епізоотіям чи ліквідації їх наслідків. У разі оголошення надзвичайного стану Верховна Рада України або Президент України можуть заборонити проведення страйків на строк, що не перевищує одного місяця. Подальша заборона має бути схвалена спільним актом ВРУ і Президента України. У разі оголошення воєнного стану автоматично наступає заборона проведення страйків до моменту його відміни.

Стосовно учасників страйків, то існують обмеження цим правом для працівників (крім технічного та обслуговуючого персоналу) органів прокуратури, суду, Збройних Сил України, органів державної влади, безпеки та правопорядку (ст.24 закону «Про порядок вирішення колективних трудових спорів»). Аналогічна норма міститься у Міжнародному пакті про економічні, соціальні, культурні права (ст.8).

Таким чином, аналіз нормативно-правових актів дозволяє зробити висновок про те, що жодних особливостей у правовому регулюванні права медичних працівників на страйк у порівнянні з іншими працівниками немає. Закон України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів» містить закріплений перелік працівників, яким забороняється проведення страйку. Це працівники (крім технічного та обслуговуючого персоналу) органів прокуратури, суду, Збройних Сил України, органів державної влади, безпеки та правопорядку. Цей перелік є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Як бачимо, у ньому немає медичних працівників, а значить що заборони страйку для медиків немає[4].

Багато непорозумінь та запитань викликає формулювання ст.24 закону «Про порядок вирішення колективних трудових спорів»: страйк забороняється, «якщо припинення працівниками роботи створює загрозу життю та здоров’ю людей». У даному випадку абсолютно незрозуміло наскільки ж реальну загрозу мав на увазі законодавець. Наприклад: скажімо, страйкували водії автотранспорту, і один з пасажирів застудився. Через це у нього з’явилася температура і нежить. Тоді постає питання, чи створив страйк у даному випадку загрозу здоров’ю? Ніби так, але хтозна, може він би захворів і не будь того страйку. Що стосується суто медичних працівників, питань не менше. За сферою діяльності вони постійно працюють з хворими. Тоді виходить, що у разі припинення роботи вони завжди поставлять чиєсь здоров’я у небезпеку, бо усі пацієнти не можуть одночасно одужати. Але одна справа якщо лікар, реалізовуючи своє законне право на страйк, не прийняв пацієнта з легким нежитем, і зовсім інша – не надав допомогу пацієнту з серйозним захворюванням. Не зрозуміло що можна вважати створенням загрози для життя і здоров’я і який критерій треба брати за основу. На сьогодні у законодавстві це дуже оціночне поняття. І тут можна продовжити міркування стосовно порівняння загрози життю та здоров’ю від лікарських страйків та рівня забезпечення медичних закладів. Також можна простежити зв’язок між рівнем заробітної плати медиків і якістю надаваної ними допомоги, а отже і рівнем загрози такої допомоги здоров’ю пацієнтів[5].

Чи можна вважати, що в наслідок припинення медичними працівниками своєї діяльності створиться обстановка, загрозлива для життя і здоров’я людей, – питання дискусійне. Відповідь на нього залежить від  особливостей кожного конкретного випадку. Разом з тим, виникає й інша проблема – хто буде давати таку відповідь? Адже Закон України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» лише вимагає попередити роботодавця або уповноважену ним особу, організацію роботодавців, об’єднання організацій роботодавців не пізніш як за сім днів до початку страйку. Жодних дозволів на проведення страйку отримувати не потрібно[6].

Безумовно, організатори страйку повинні намагатися зменшити ймовірність виникнення реальної загрози життю та здоров’ю пацієнтів. І страйк у вирішенні трудового конфлікту не є самоціллю. Він лише кінцевий етап за умови безуспішності попередніх. Але на сьогодні на підставі чинного законодавства України можна говорити про відсутність заборони для медичних працівників на страйк.

Список використаної літератури:

[1] Святун О.В. Право на свободу мирних зібрань в праві Європейського Союзу. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://library.nulau.edu.ua/cgi-bin/irbis64r_01/cgiirbis_64.exe?C21COM=S&I21DBN=IBIS&P21DBN=IBIS&S21FMT=infow_wh&S21ALL=(<.>A%3DСвятун,%20О.%20В.$<.>)&Z21ID=&S21SRW=GOD&S21SRD=&S21STN=1&S21REF=10&S21CNR=20

 

[2] Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996.– № 30. – Ст. 2

[3] Закон України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)// Верховна Рада України; закон від 03.03.1998 № 137/98-ВР – Ст. 1

[4]Ященко К. Право медичних працівників на страйк – правова регламентація. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://agency-lawmed.org/pravo-medychnyh-pratsivnykiv-na-strajk-pravova-reglamentatsiya/

 

[5]Степаненко О. Чи мають право на страйк медичні працівники:  [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www.khpg.org/index.php?id=1009141502

 

[6] Ященко К. Право медичних працівників на страйк – правова регламентація. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://agency-lawmed.org/pravo-medychnyh-pratsivnykiv-na-strajk-pravova-reglamentatsiya/

 


Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>