Нарешті буде реалізовано право студентів на конфіденційність інформації про стан здоров’я. Цьому питанню присвячена робота студентів факультету правничих наук Національного університету „Києво-Могилянська академія”. До „Правничої клініки” НаУКМА неодноразово надходили звернення студентів щодо порушення їхніх прав на конфіденційність інформації про стан здоров’я. Відповідно до встановлених правил, студент зобов’язаний надати за місцем навчання, у випадку пропуску занять, довідку про тимчасову непрацездатність студента вищого навчального закладу з зазначенням діагнозу. Лише така довідка є підтвердженням важливості причини відсутності на заняттях та дає можливість відпрацювати ці заняття. Але форма цієї довідки, затверджена Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 29.12.2000 № 369, вимагає обов’язкове зазначення діагнозу студента. Однак чинне законодавство гаранту конфіденційність такої інформації.
Тому до МОЗ України було направлено звернення з проханням закріпити порушене право студентів. Найперше, на що зверталась увага – це Основний закон України. А відповідно до ст. 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Вимога подавати за місцем навчання довідки про тимчасову непрацездатність студента із зазначенням діагнозу не може бути виправдана міркуваннями національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Вона також є неправомірною з погляду статей 8, 64, п. 1 ч. 1 статті 92 Конституції України, оскільки будь-які обмеження тих прав та свобод людини, які за Конституцією можуть бути обмежені, встановлюються лише законом, а не будь-яким нормативно-правовим актом та лише за умов, визначених в Конституції.
Схожі норми містить і міжнародне законодавство. Ст. 8 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (Рим 4.11.1950), ратифікованої Україною, закріплює, що ««Кожен має право на повагу до його приватного і сімейного життя, до житла і до таємниці кореспонденції Органи державної влади не можуть втручатися у здійснення цього права інакше ніж згідно із законом і коли це необхідно в демократичному суспільстві в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб». Студенти аргументували, що вимога подавати за місцем навчання інформацію про стан здоров’я (діагноз) особи є втручанням у сферу приватного життя особи. Тим більше, що практикою Європейською Суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) відомості про здоров’я особи віднесено до складових особистої ідентичності людини, яка в свою чергу, визнається складовою приватного життя. Так, в рішенні М.С. проти Швеції від 27/08/1997 року ЄСПЛ вказує: «…охорона даних особистого характеру, і особливо медичних даних, має основоположне значення для здійснення права на повагу до приватного та сімейною життя. Дотримання конфіденційності відомостей про здоров’я становить основний принцип правової системи всіх держав-учасниць Конвенції. Він є важливим не лише для захисту приватного життя хворих, а й для збереження їхньої довіри до працівників медичних закладів і системи охорони здоров’я взагалі. Національне законодавство має забезпечувати відповідні гарантії, щоб унеможливити будь-яке повідомлення чи розголошення даних особистого характеру стосовно здоров’я, якщо це не відповідає гарантіям, передбаченим статтею 8 Конвенції». В іншому рішенні ЄСПЛ (справа Z проти Фінляндії від 25/02/1997 року) Суд вказує, що «розголошення інформації може мати руйнівні наслідки для приватного та сімейного життя відповідної особи та для її соціального та професійного становища, виставляючи її на безчестя і наражаючи на небезпеку ізоляції». Правова позиція ЄСПЛ має бути врахована, оскільки відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» Конвенція та рішення ЄСПЛ повинні застосовуватись в Україні як джерело права.
Також положення зазначеного нормативно-правового акта, що потребує змін, прямо суперечать ч. 2 ст. 286 Цивільного Кодексу України від 16.01.2003 року (далі – ЦК), яка встановлює заборону вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи. Згідно з ч. 1 ст. 286 ЦК фізична особа має право на таємницю про стан свого здоров’я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні.
Ще однією вагомою підставою став Закон України «Про інформацію». Відповідно до ст. 30 цього закону інформація про стан здоров’я є конфіденційною і поширюється за бажанням фізичної особи. Конституційний Суд України в рішенні по справі К. Г. Устименка від 30.10.1997 № 5-зп/1997 також визначив, що «медична інформація, тобто свідчення про стан здоров’я людини, історію її хвороби, про мету запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, в тому числі і про наявність ризику для життя і здоров’я, за своїм правовим режимом належить до конфіденційної, тобто інформації з обмеженим доступом».
Крім того студенти посилались на те, що в аналогічній справі постановою Печерського районного суду м. Києва від 25 липня 2006 року № 2-А-216-1/06 було визнано незаконним Наказ Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства праці та соціальної політики України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України «Про затвердження зразка, технічного опису листка непрацездатності та Інструкції про порядок заповнення листка непрацездатності» від 03.11.2004 р. № 532/274/136-ос/1406 в частині обов’язкового розміщення в листку непрацездатності працівника інформації про первинний та заключний діагнози та код захворювання. Суд наголосив, що розміщення такої інформації є грубим порушенням норм Конституції та законів України. На виконання постанови суду МОЗ вніс зміни до Наказу № 532/274/136-ос/1406, якими скасовано обов’язковість зазначення діагнозу.
Студенти вимагали МОЗ України внести зміни до п. 2.16 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом МОЗ України від 13.11.2001., шляхом доповнення п. 2.16 таким абзацом: «Діагноз в довідці за формою № 095/0 вноситься виключно на прохання особи, що звернулась за довідкою», або ж виключити графу, яка передбачає зазначення діагнозу з реквізитів довідки форми №095/0.
Успіху було досягнуто не одразу: шлях цей виявився довгим і тернистим. Ще з кінця 2007 року студенти намагались „достукатись” до МОЗ України своїми зверненнями, але результатів не було: то Укрпошта працювала несовісно, то відповіді втрачались через недбалість комендантів гуртожитку, адресу якого зазначали, як зворотну, то МОЗ України просто не реагував жодним чином. Тому на початку січня 2009 року група вже підготувала два проекти позовних заяв на Міністерство: один за бездіяльність, інший – щоб подати до суду за негативну відповідь (яка, в принципі очікувалась).
Однак звернення студентів були почуті. У листі МОЗ України, що надійшов до «Правничої клініки», йшлося про погодження з вимогами студентів, викладених у зверненні. Зокрема зазначалось: „Міністерство охорони здоров’я України опрацювало питання, які були порушенні у листі Консультативного центру „Правнича клініка” Національного уніврситету „Києво-Могилянська академія” та не заперечує проти тверджень, викладених у зверненні…” Міністерство також підкреслило, що пропозиції щодо удосконалення законодавства є слушними і будуть враховані в подальшій роботі стосовно підготовки нормативно-правових актів МОЗ України.
Таким чином, студенти готові до подальшої співпраці з МОЗ України і вже підготували проекти змін до певних нормативних актів. Вони сподіваються, що їм нададуть можливість допомогти пришвидшити роботу Міністерства для досягнення реальних результатів. Тепер черга за чиновниками: співпрацювати з молодими захисниками студентських прав чи ні…