Також перегляньте:

ТЕРМІНОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОГО МЕДИЧНОГО ПРАВА ТА ЗАКОНОДАВСТВА

Важливість правильного та доречного вживання мовних конструкцій важлива у всіх відносинах які...

ПОЛОЖЕННЯ про Міністерство охорони здоров’я України

1. Міністерство охорони здоров'я України (МОЗ України) є центральним органом виконавчої влади,...

МОЗ визначив завдання на 2016 рік

Бачення завдань, що стоять перед МОЗом висловив в.о. міністра В. Шафранський на...

МОЗ визначив завдання на 2016 рік

Бачення завдань, що стоять перед МОЗом вислови в.о. міністра В Шафранський на...

Право медичних працівників на страйк – правова регламентація

Відповідно до ст.44 Конституції України (далі – КУ ), ті, хто працює, мають...

МЕДИЧНІ РЕФОРМИ У ПІЛОТНИХ РЕГІОНАХ

13 лютого 2013 р. в рамках програми «Експертна Рада» парламентського телеканалу відбулося...

Процес реформування законодавства щодо права пацієнтів та їх реалізації

14.02.2013
Зоряна Черненко

З реалізацією прав пацієнтів як прав людини в Україні існує досить багато проблем.

Більшість пацієнтів та медичних працівників вступаючи у взаємовідносини не задумуються про їх правовий аспект. Правовий нігілізм громадян, що існував ще за часів радянського союзу, в сфері надання медичної допомоги залишається і до сьогодні.

Чинний правовий фундамент функціонування системи охорони здоров’я – Закон України “Основи законодавства про охорону здоров’я” від 1992 р. містить досить загальні положення про права пацієнтів – що не розкривають суті та механізмів реалізації прав пацієнтів. Окрім того, навіть з таким загальним документом більшість медичних працівників та пацієнтів  в Україні не знайомі.

В Україні з 2003 року існувало три законопроекти щодо прав пацієнтів (1- 2003 р. Шевчука С., 2 – 2005 р. Симоненка П., 3 – 2007 р. Каракая Ю.), при чому суттєві відмінності існували в усіх трьох, що може свідчити про відсутність спільного чіткого розуміння прав пацієнтів та їх змісту.

Досить масово в Україні серед медичної спільноти поширена позиція, що закон про права пацієнтів повинен прийматися в пакеті з законом про права медичних працівників.

Така позиція пояснюється надто низьким рівнем правової культури працівників медичної сфери. Вони не володіють знаннями щодо їх прав та щодо суб’єктів, які несуть обов’язок щодо їх реалізації. Більшість прав медичних працівників порушуються працедавцями і реалізація прав медичних працівників регулюється трудовим законодавством.

У відносинах з пацієнтами порушення прав медичних працівників можуть проявлятися у неповазі, образливій поведінці пацієнтів. Однак в разі грубого порушення їх права лікарі мають право відмовитись від лікування пацієнта. Таке право медичних працівників передбачено чинним законодавством.

Отже, оскільки доцільність прийняття закону про права медичних працівників видається сумнівною, то і прийняття закону про права пацієнтів теж гальмується і немає широкої підтримки.

Конфлікт в даному питанні, не сприйняття медичної спільнотою важливості ідеї прийняття закону про права пацієнтів, постійний опір медичних працівників щодо обговорення питання реалізації прав пацієнтів зумовить, навіть за умови прийняття такого закону, не виконання (навіть ігнорування) його медичними працівниками. Загострене протистояння медиків та пацієнтів лише законом чи навіть двома законами не вирішити. Необхідно змінити уявлення медиків щодо їх прав та обов’язків. Оскільки вони не розуміють, що не виконання обов`язків державою чи їх роботодавцями, не означає наявності в них права не виконувати своїх обов’язків щодо пацієнтів.

Ще одним спірним питанням є позиція деяких спеціалістів щодо необхідності прийняття Медичного кодексу. Кодифікація законодавства в окремих сферах в Україні закінчилась приблизно 40 років назад. Прийняті нові кодекси є фактично переписаними, доповненими версіями старих документів. Однак створення нових кодексів як, наприклад, податкового – нового для української правової системи – досі не завершено і це при тому, що нормативне регулювання податкової сфери створене давно – на початку 90-тих років. Розуміння того що Україна досі не знайшла свого дійсно дієвого способу облаштування податкової системи є одним з основних факторів, що зумовлюють неприйняття досі цього кодексу.

В Україні лише починається робота над створенням нової моделі організації системи охорони здоров`я. Існує два відмінних законопроекти щодо обов’язкового державного медичного страхування. Введення медичного страхування, вдосконалення цієї моделі, створення додаткового нормативного врегулювання в процесі реформування триватиме досить довго. Досвід більшості країн показує, що реформування системи охорони здоров`я обраховується десятками років. А процес реформування супроводжується постійними змінами законодавства. Тому ВВАЖАЮ, що ведення розмов щодо необхідності медичного кодексу, робота над його створенням, є на сьогодні досить передчасним. Варто зусилля скеровувати на більш важливі для даного часу питання.

Хоча варто наголосити, що правового врегулювання прав пацієнтів не настільки потрібно, як правого регулювання механізмів їх реалізації. Правове підґрунтя прав пацієнтів визнаних міжнародною спільнотою можна знайти в чинному законодавстві України. Хоча би Конституція може бути тим базовим інструментом на основі якого можна було б захистити права пацієнтів і на гідність, і на свободу пересування тощо. Основна проблема в реалізації прав пацієнтів в Україні полягає не в необхідності прийняття додаткових законів, а в створенні механізмів реалізації вже закріплених в чинному законодавстві норм. Як реалізовувати норми закріплені в базовому законі, що регулює надання медичної допомоги – Основи законодавства про охорону здоров`я  – не знають як пацієнти, так і медичні працівники. Як наприклад отримувати згоду від пацієнта, в якій формі, як фіксувати згоду. Як інформувати, що повідомляти і кого. Необхідно сформулювати в нормативних документах порядок та способи вжиття заходів щодо реалізації та захисту прав пацієнтів зокрема державними та приватними медичними закладами. А власне таких положень досить мало в згаданих законопроектах «Про захист прав пацієнтів».

Як один з важливих факторів реалізації прав пацієнтів, окрім їх регламентації в нормативно-правових актах, є також визначення способів захисту цих прав, способів розслідування випадків порушень прав пацієнтів з  метою одержання інформації та забезпечення відповідальності медичних працівників за порушення прав пацієнтів.

Творцями проектів нормативних актів не передбачаються способи контролю над ефективністю реалізації їх норм щодо прав пацієнтів.  Створюючи правові норми знову допускають одну і ту ж помилку, характерну для всієї української правової системи – ніхто не задумується над механізмом контролю над їх виконанням. Етап контролю часто відіграє превентивну роль, оскільки не допускає до значних втрат.

Особливо важливим є, при правовому врегулюванні реалізації прав пацієнтів, визначення порядку обмеження цих прав, наприклад при застосування примусових заходів медичного характеру, та інших випадків коли згода пацієнта не вимагається.

Надалі залишається відкритим питання створення в Україні інституту захисту прав пацієнтів, з регламентацією його завдань та функцій. Оскільки інститут Уповноваженого з прав людини при українському парламенті не виконує функції захисту прав пацієнтів як зрештою і прав людини в тій мірі в якій можна було б їх реалізовувати маючи надані йому повноваження. Даний інститут захисту прав людини і в тому числі пацієнтів відіграє досить формальну роль в системі державних органів та інститутів.

Досвід зарубіжних країн щодо існування для таких цілей – Омбудсмена з прав людини та охорони здоров`я (Великобританія), Трибуналу із захисту прав пацієнтів (Італія) або ж комісій з етики (США) – в проектах нормативних актів щодо системи охорони здоров`я не використовувався.

Такий важливий етап в захисті прав пацієнтів як розслідування медичних помилок в нормативній базі не визначений, окремі акти, що визначають певні аспекти цієї процедури викладені не чітко та не є зрозумілими для більшості зацікавлених.

Важко уявляється медичною спільнотою, а отже ігнорується в законопроектній роботі питання гарантованої законодавством незалежної альтернативної медичної експертизи. Хоча власне такий вид експертизи є досить важливим для захисту прав пацієнтів.

Законопроект про лікарське самоврядування розроблений і невдовзі буде поданий до парламенту. Основною метою даного документу є підвищення якості медичної допомоги населенню та ефективності системи охорони здоров’я України шляхом створення і діяльності національної самоврядної лікарської організації.

В ідеалі створення такої структури повинно було б сприяти покращенню надання медичної допомоги пацієнтам та ефективній реалізації їх прав. Однак наразі сумнівною видається колегіальна відповідальність даного органу за реалізацію охорони здоров’я населення. Хоча інтенсивна робота в осередках даної структури сприяла б більш ефективній зміні свідомості медичних працівників зокрема і в ставленні до пацієнтів.

Ще один позитивним і досить важливим аспектом реалізації прав пацієнтів за умов створення лікарського самоврядування є впровадження обов’язкового для всіх медичних працівників Етичного кодексу лікаря.  Досвід країн (яких до речі є досить багато) свідчить, що існування етичного кодексу  та встановлення відповідальності за його порушення  відіграє значну роль в реалізації прав пацієнтів. Відносини лікаря та пацієнта окрім правових також мають моральні аспекти. Встановлення етичних правил поведінки лікаря виключить існування багатьох порушень  прав, дозволить звільнити медичну галузь від негідних її представників. Такий кодекс є досить специфічним документом і не може бути прийнятий та застосовуватись державними органами. Такий документ притаманний для громадський об’єднань за професійною ознакою. Тому створення лікарського самоврядування дозволило б вимагати від лікаря діяти за таким етичним кодексом, контролювати свою діяльність згідно спільних  моральних принципів.

Отже, розробленими законопроектами надалі не зачіпаються важливі питання щодо впровадження стандартів лікування які міжнародною спільнотою вважаються одним з основних факторів забезпечення якісної медичної допомоги.


Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>