На фоні того що зарубіжні виробники надають значне прискорення розвитку фармринку в Україні – ідея імпортозаміщення звернула до себе увагу.
Також варто зазначити що впровадження політики імпортозаміщення аж ніяк не може співіснувати з бажаним вступом до митного союзу з Росією.
Замість того щоб почати виробляти конкурентні лікарські засоби українськими виробниками, уряд хоче піти легшим шляхом. Просто усунути з ринку імпортні препарати і споживач не зможе порівняти і вибрати який препарат кращий. Контролювати свої ж товари буде держава сама. Без існування незалежного контролю, незацікавленого в доказуванні правильної стратегії держави довіра до таких препаратів буде не значною.
Враховуючи низьку оплату паці, видатки на землю, енергію тощо товар випущений навіть з використанням імпортної сировини буде дешевшим – а отже конкурентним не лише на території України, а також і за кордоном. А отже при цьому попит з’явиться і за кордоном і обороти виробництва врятують шляхом відрахувань бюджет країни. Адже заради цього і зайнялися даною темою. Ідеєю захисту пав пацієнтів на належний доступ до лікарських засобів навіть не сильно прикриваються.
Така політика називається експортно-орієнтована індустріалізація або промоція експорту.
Також для розвитку економіки та залучення інвесторів цікавою є розробка нових препаратів (надто затратних близько 1 млрд дол. і не швидше 10 років) з метою їх експорту в тому числі – адже ринок збуту одразу зростає в десятки разів. Такий бізнес точно більш прибутковий ніж розробка аналогічних препаратів для ринку України.
В такому разі видатки держави (якщо такі будуть) на розробку нових препаратів те не будуть настільки ризикованими як при впровадженні політики імпортозаміщення.
Водночас навпаки існує значна загроза що при стартуванні стратегії імпортозаміщення інвестори не горітимуть бажанням приходити в Україну і навіть захочуть піти. Адже таких учасників ринку цікавить отримання хороших прибутків а не соціальна допомога Україні. Чи може Україна дати їм такі гроші – навряд. Хіба гарантованими державними закупівлями.
Проведене Світовим банком в 1993 році дослідження свідчить що країни які реалізовували експортну політику збільшили ВВп на 7,3% (країни східної Азії) ніж країни з політикою імпортозаміщення – 3% (країни Латинської америки) за роки 1965-1990 коди використовувались ці стратегії.
Адже є ще один фактор наші підприємства не зможуть конкурувати з іноземними компаніями оскільки технічне забезпечення шкутильгає – або застаріле, морально, або просто старе – яке часто виходить з ладу.
Щодо виробництва в Україні – варто чітко визначитись які такі товари вважатимуться українськими – виготовлений кетчуп закордоном і розфасований в Україні не вважається українським продуктом.
Тому in bulk теж навряд чи можна відносити до українських ліків.
А ще постійно вражає підхід ініціаторів нових реформ чи змін без надання деталізованого досвіду інших країн, з наданням детального аналізу успіхів та помилок, недоліків стратегії, яка переймається. Видається ніби ми кожного разу придумуємо нові шляхи, а не повторюємо досвід успішних. Ніби соромляться аналізувати іноземний досвід. Або знають що успіх незначний. Або просто не володіють навичками аналізу та знанням іноземних мов.
Аналогічний підхід займають іноземні компанії, асоціації, які представляють інтереси. Вони також критикують нові ідеї влади – без конкретних прикладів іноземних держав.
Виглядає так ніби на одні досить абстрактні аргументи надаються інші теж абстрактні аргументи.
Набагато краще підтверджувати позиції досвідом.
Можливо досвід відсутній
Мова йде про досвід не конкретно щодо фармацевтичного ринку, а загалом економічних стратегій.
Варто ще одне врахувати а що буде після завершення політики імпортозаміщення і коли вона закінчиться. Адже такі заходи впроваджуються тимчасово, для вирішення (ключове слово вирішення) питань в економіці, її розвитку. І досвід зарубіжних країн, і здоровий глузд підказує що навіть після 20 років при таких тепличних умовах підприємства не зміцніють для самостійного функціонування.
Врахувавши що концепція розрахована на менше ніж десять років – виглядає досить дивно, чого хочуть досягти її автори. Видається просто наступні років п’ять – забезпечити медицину достатньою кількістю лікарських засобів (при чому немає значення якими) перерозподіливши кошти на підвищення зарплати медичним працівникам. Та ще якщо все буде добре отримати достатньо непогані податки для наповнення бюджету.
Фармацевтичний ринок України потребує не лише багато ліків, а ще й різноманітних ліків. В Україні є досить гостра необхідність багатоасортиментної та багатосерійної фармацевтичної продукції, якими опікується часто малий і середній фармацевтичний бізнес. Щодо діяльності власне цього сектору підприємництва в Україні досить складна ситуація. А отже проблема доступу до препаратів для лікування специфічних рідкісних хвороб в Україні теж залишається не вирішеною. Адже концепція не розглядає окремо статус даної категорії підприємств.